Адаптований переклад Євгена Шагова статті The Economist
“The weight of the world” / “The economics of thinness”
Мірей Гільяно — струнка та успішна жінка. Вона народилася у Франції та навчалася в Парижі, працювала перекладачем в ООН, потім розпочала свій шлях в бізнесі з виробництва шампанського. В 1984 році приєдналася до Veuve Clicquot, а в 1991 стала виконавчим директором американського філіалу. Та відомою її зробила не ця кар’єра, а книга про стрункість. Всесвітню славу їй принесла книга “Француженки не гладшають”, її бестселер про те, як схуднути та не товстішати “по-французьки”.
У книзі вона описує свій дискомфорт та занепокоєння, коли в підлітковому віці набрала вагу після літа в Америці та повернувшись додому до Франції почула від батька, що вона виглядає “як мішок картоплі”. Це змусило її сісти на дієту. Згадати свої старі французькі звички (багато води, контрольовані порції, регулярний рух) і виправити ситуацію. Та це рідкість, коли успішна жінка готова публічно говорити про свою зовнішність і вагу. “Звичайно, ніхто не хоче про це говорити”, — каже вона. “Набагато легше прикидатися, що це відбувається само собою”. Фемінізм вимагає від жінок звільнитись від марнославства, як вони звільнились від домашнього рабства та існування, яке визначається лише продовженням роду.
Цей досвід є глибоко особистим, але також універсальним, принаймні в багатому світі. І добре відображає тиск на жінок, щоб вони виглядали “ідеальними”. Ідеал з часом змінювався. В епоху Відродження можна було мати пишні вигини. Але в останні десятиліття ідеал завжди означав худорбу. У 1980-х роках у Нью-Йорку це був “соціальний рентген”, термін, введений Томом Вулфом (автором “Bonfire of the Vanities”), щоб описати жінок, настільки худорлявих, що вони наче існували лише у двох вимірах. В 90-х у Лондоні він перетворився на “героїновий шик”.
Сьогодні ідеальне тіло — це “тіло ласки”. Струнке та гладеньке, щоб як ласка можна було ковзати крізь воду, не турбуючи її. І цього так само важко досягти. Однак, це не заважає жінкам до цього прагнути. Попри те, що в сучасному світі розумним і амбітним жінкам, які можуть оцінити свою цінність на ринку праці на основі інтелекту чи освіти, нібито не потрібно звертати увагу на свою фігуру, докази свідчать про протилежне. Їх вага і заробітна плата пов’язані.
Заможні люди стрункіші бідних у таких країнах, як Америка, Великобританія, Німеччина та багатих країнах Азії, таких як Південна Корея. Як правило, між більшістю показників ваги, наприклад індексом маси тіла (ІМТ), показником ожиріння або часткою населення, яке страждає на ожиріння, та доходом існує стійкий зв'язок.
Те, що бідні люди частіше мають надмірну вагу, часто пояснюється тим, що ожиріння в багатому світі є ознакою бідності. Бідним людям може бути важко дозволити собі здорову їжу. Вони можуть вживати більше оброблених продуктів або фаст-фуду, тому що їм бракує часу, щоб приготувати їжу вдома. Або мають менше часу для фізичних вправ, оскільки низькооплачувана робота часто передбачає довгі зміни та не має гнучкості графіка представників laptop class. Або тому, що низький дохід часто є наслідком недостатньої освіти, разом з відсутністю знань про те, як підтримувати здорову вагу.
Проблема з усіма цими поясненнями полягає в тому, що кореляція між доходом і вагою в розвинених країнах торкається майже виключно жінок. В Америці та Італії співвідношення між доходом і вагою або ожирінням рівне для чоловіків і негативне для жінок. У Південній Кореї кореляція позитивна для чоловіків, але це більш ніж компенсується різко негативною кореляцією для жінок. У Франції крива взаємозв’язку м’яко спускається вниз для чоловіків, але спад набагато крутіший для жінок. Схоже, що такі закономірності існують у більшості багатих країн і здаються стійкими до різних способів вимірювання.
Указ герцогині
Іншими словами, заможні жінки набагато худіші за бідних, але багаті чоловіки однаково товсті. Уолліс Сімпсон, чий шлюб з королем Едуардом VIII спонукав його зректися престолу, приписують фразу “Жінка ніколи не може бути занадто багатою або занадто худою». Мабуть, дійсно жінка повинна бути або багатою та стрункою, або ні тією, ні іншою.
Це привід замислитись тим, хто вважає, що бідність може пояснити, чому люди страждають від надмірної ваги або ожиріння, чи що багатство допомагає людям підтримувати меншу вагу. Також важливо розуміти, чому ця динаміка, здається, впливає лише на жінок. Можливо, справа в професіях? Чоловіки частіше виконують низькооплачувану роботу з фізичною активністю, як-от будівництво. Хоча медсестри витрачають стільки ж часу на ходьбу або стоячи, скільки будівельники, і є непропорційно частіше жінками. Тож справа в вимогах. Деякі заможні жінки, наприклад актриси, буквально змушені бути худими, щоб грати певні ролі. Тож все набагато простіше: худорлявість допомагає жінкам стати багатими.
Численні дослідження показують, що жінки з надлишковою вагою або ожирінням отримують менше, ніж їхні більш стрункі однолітки, тоді як різниця в заробітній платі між чоловіками з ожирінням і чоловіками в медично визначеному «нормальному» діапазоні ваги невелика. Однак, достеменно виміряти різницю в оплаті праці складно, адже часто буває так, що людина просто не отримує роботу через свою зовнішність.
Верхні оцінки надбавки до заробітної плати для худої жінки настільки значні, що вона може вважати схуднення не менш цінним, ніж отримання додаткової освіти. Надбавка до заробітної плати за отримання ступеня магістра становить близько 18%, що лише в 1,8 раза перевищує надбавку, яку теоретично могла б заробити товста жінка, схуднувши приблизно на 65 фунтів — приблизно стільки, скільки мала б втратити жінка середнього зросту з помірним ожирінням, щоб досягти “медичної норми”.
Згідно з даними Американського бюро статистики праці дискримінація повних жінок не зменшилася, оскільки їх кількість зросла. Навпаки стигматизація людей із зайвою вагою зросла разом із їх кількістю: показник майже подвоївся між 1980 і 2000 роками. Можливо це викликано тим, що стрункість стає дедалі рідкіснішою.
Ба більше, в процесі старіння жінки відчувають на собі наслідки багаторічної дискримінації в оплаті праці. Стартові зарплати нижчі. Протягом трудової кар'єри жінки отримують менше підвищень. Можна припустити, що це також пов’язано зі страхуванням, адже в Америці медичне страхування часто лежить на роботодавці. І люди з надлишковою вагою або ожирінням, як правило, приносять більші витрати через те, що з віком вони страждають від проблем зі здоров’ям. Проте незрозуміло, чому ці витрати покладаються лише на жінок. І це не працює для країн, де охорона здоров’я фінансується державою.
Згідно з дослідженням, проведеного Гарвардським університетом, де учасників просили асоціювати людей різної раси, статі, сексуальної орієнтації чи ваги зі словами «добре» чи «погано», ми маємо загалом позитивну тенденцію, якби не одне “але”. За останнє десятиліття дискримінація за ознакою раси та статі зменшилася. Негативні асоціації гомосексуалізму скоротилися на третину. Є лише один виняток. І це вага! Ставлення до гладких людей стало значно негативнішим.
Тож наразі ми маємо не лише суспільний тиск, коли дівчата та жінки страждають від низької самооцінки та вважають себе неідеальними, порівнюючи з зображеннями з обкладинок (вони ж думають, що зображення не відредаговані і така зовнішність всім доступна!), а й потужний стимул ринку: жінки точно розуміють, що нездатність схуднути чи бути худими коштуватиме їм чимало.
Кожному економічно раціонально приділяти час навчанню, оскільки це має очевидну віддачу на ринку праці та впливає на майбутню заробітну плату. Виходить так само економічно доцільно, щоб жінки прагнули бути худими. Тож увага до раціону та оплата занять спортом — це інвестиції, які принесуть прибуток. Для чоловіків же це не працює.
Певною мірою жінки це знають. Покоління тому вони, здавалося, сприймали це як належне. “Найголовніше, з чим потрібно працювати після роботи або під час неї, — це те, як ти виглядаєш і почуваєшся. Неймовірно, щоб жінка, яка прагне “мати все”, хотіла бути товстою або навіть повною”, — писала Хелен Герлі-Браун (редактор журналу Cosmopolitan у 1980-х і 1990-х роках) у своїй книзі “Having It All”.
За чотири десятиліття економічна реальність, здається, не сильно змінилася. Змінився лише нарратив, зокрема через вплив бодіпозитиву. Замість South-Beach diet (прим. Є.Ш.: популярна на початку 2000-х дієта, модифікація низьковуглеводного харчування) або дієти Аткінса жінки виключають їжу — обираються безглютеновий, веганський раціон або дієту з низьким вмістом цукру — під виглядом турботи про здоров’я або щоб покращити здоров’я свого кишківника, чи підвищити рівень енергії. Люди витрачають великі суми, щоб відвідувати сайкл-тренування (свого роду бутік-заняття з велоспорту у приміщенні, щоб бути сильними та підтягнутими, а не спалювати калорії).
“Навіть глянцеві жіночі журнали зараз імітують скептицизм щодо вимог, як ми маємо виглядати… але психологічний паразит ідеальної жінки еволюціонував, щоб вижити в екосистемі, яка вдає, що чинить опір їй”, — пише Джіа Толентіно у своїй книзі “Trick Mirror”. “Фемінізм не викорінив тиранію ідеальної жінки, а навпаки, зміцнив її та зробив підступнішою”.
Сприйняття повного контролю є хибним
Оскільки надмірне ожиріння пов’язане з підвищеним ризиком для здоров’я, дехто може стверджувати, що стимули схуднути не є проблемою. Та логіка цього досить хитка. По-перше, чи завжди вага людей дійсно знаходиться під їх контролем. А по-друге, чи справді сором є ефективним мотиватором.
Більшість людей відчули на собі ефективність концепції “менше їсти, більше рухатись”. Тому прийнято вважати, що вага та ожиріння — це змінювана риса, над якою худі люди працюють, а товсті — ні. Якби це було так, жінки легко подолали б дискримінацію, відповідаючи вимогам суспільства до типу статури. Однак уявлення про повний контроль є хибним. Люди набирають вагу на антидепресантах, синдром полікістозних яєчників також пов’язаний з надмірною вагою.
Велика частина людства колективно втратила контроль над своїми харчовими звичками у 1980-х роках, коли рівень ожиріння почав стрімко зростати в розвинених країнах (разом з поширенням оброблених харчових продуктів). Через це схуднути і залишатися стрункими майже неможливо — і людей, які досягають цього, набагато менше, ніж тих, хто витрачає своє життя на спроби, невдачі та звинувачення себе.
Занадто висока ціна
Можливо, сором може працювати для деяких людей. Але подумайте також про величезну ціну, яку стигматизація, сором або страх набрати зайву вагу завдають усім жінкам і дівчатам, які витрачають своє життя на хвилювання про те, чого може коштувати їм зайва вага. Неможливо не помічати час, енергію та ресурси, які жінки витрачають на те, щоб фіксувати їжу, яку вони їдять, читати книги про дієти та відвідувати тренування. Будь-хто, хто пробував сокове очищення або капустяну дієту, знає, що гонитва за худорбою часто відбуватися коштом інших важливих речей, які дівчата та жінки могли б хотіти більше, наприклад можливості зосередитися на іспитах і роботі або насолоджуватися їжею.
Згідно з деякими опитуваннями, дівчата у віці шести років визнають, що вони повинні бути худими. Тоді підлітки, “приголомшені очікуваннями краси, передають один одному анорексію та булімію, як вірус”, — пише Толентіно. Трагедія в тому, що виходу немає. Більшість жінок намагаються відповідати очікуванням. Деякі вирішують цього не робити. Багато хто просто зазнає невдачі. Але який би шлях не було обрано, здається, що це дорого коштує.
Можна погоджуватись, можна дискутувати, але факт залишається фактом. Величезна кількість людей страждає через зайву вагу. І тиск на ринку праці, як на мене, найменша із проблем. Адже захворювання, які вона провокує, набагато гірші та небезпечніші (та будемо відверті, дорожче коштують, ніж втрачена надбавка за відповідність ідеалам). Як добре, що Age Management не залежить від тенденцій краси та соціальних тригерів. Є оптимальні показники, а є дисбаланс, що заважає жити своє X2 Life.
Тож, якою б не була ваша мотивація коригувати вагу (превенція “хвороб цивілізації”, естетика, професійна потреба чи страх старіння) — ми не засуджуватимемо. Але гарантовано допоможемо. Адже здорове струнке функціональне тіло як результат оптимізації рівня гормонів та ревізії способу життя — важлива складова молодості та довголіття.
Comments